вівторок, 4 жовтня 2011 р.

Глікберг Олександр Михайлович (Саша Чорний)

Глікберг Олександр Михайлович
Саша Чорний
Олександр Михайлович Глікберг (псевдонім Саша Чорний, русск. Саша Чёрный) — російський поет Срібного віку, прозаїк, відомий як автор лірико-сатиричних віршованих фейлетонів.
Саша Чорний народився 1 (13) жовтня 1880 року в Одесі у багатодітній єврейській родині провізора, агента торгової фірми. Для того, щоб дати сину можливість вступити до гімназії, батьки його хрестили. Але в гімназії Олександр провчився недовго. Хлопчик втік із дому і почав жебракувати. Про його лиху долю написали в газеті і житомирський чиновник Костянтин Роше, зворушений цією історією, взяв хлопчика до себе. К.К. Роше, котрий займався благодійністю і сам любив поезію,  справив на Олександра великий вплив.
З 1901 по 1902 Олександр Глігберг служив рядовим у навчальній команді 20-го галицького полку, потім працював на Новоселицькій митниці. 01 червня 1904 р. В житомирській газеті „Волинський вісник” надруковано його „Дневник резонёра” з підписом „Сам по себе”.
У 1905 р. переїздить до Петербурга, де публікує сатиричні вірші в журналах „Зритель”, „Альманах”, „Журнал”, „Маски”, „Леший” та ін. Корній Чуковський писав: „...отримавши свіжий номер журналу, читач, перш за все, шукав у ньому вірші Саші Чорного”.
Перший вірш під псевдонімом „Саша Чорний” – політична сатира „Чепуха”, надрукований 27 листопада 1905 року, призвело до закриття журналу „Зритель”. Поетична збірка „Разные мотивы” був заборонений цензурою.
У 1906-1908 рр. Мешкав у Німеччині, де продовжив здобуття освіти у Гейдельберзькому університеті.
Повернувшись до Петербурга в 1908 році., співпрацює з журналом „Сатирикон”, видає збірки віршів „Всем нищим духом”, „Невольная дань”, „Сатиры”. Публікується в журналах „Современный мир”, „Аргус”, „Солнце России”, „Современник”, у газетах „Киевская мысль”, „Русская молва”, „Одесские новости”. Стає відомим як дитячий письменник: книжки „Тук-Тук”, „Живая азбука” та інші.
У роки Першої світової війни Саша Чорний служив у 5-й армії рядовим при польовому лазареті та працював як прозаїк. Видав збірку прози „Несерьезные рассказы” (1928), повість „Чудесное лето” (1929), дитячі книги: „Сон профессора Патрашкина” (1924), „Дневник фокса Микки” (1927), „Кошачья санатория” (1928), „Румяная книжка” (1930), „Белка-мореплавательница” (1932).
У 1929 році придбав ділянку землі на півдні Франції, в містечку Ла Фавьєр, побудував свій будинок, куди приїжджали і де подовгу гостювали російські письменники, художники, музиканти.
Саша Чорний помер від серцевого нападу 05 серпня 1932 року. Ризикуючи власним життям, він допомагав у гасінні пожежі на сусідній фермі. Прийшовши додому, зліг і більше не піднявся. Похований на цвинтарі Ле-Лаванду, департамент Вар. Могила поета була втрачена після бойових дій Другої світової війни.
Дітей у нього не було.
На початку 1960-х рр. завдяки старанням Корнія Чуковського однотомники Саші Чорного були видані у Великій і Малій серіях Бібліотеки поета.

Популярні публікації