пʼятниця, 6 січня 2012 р.

Ріхтер Святослав Теофілович

Ріхтер Святослав Теофілович
Святослав Ріхтер
Святослав Теофілович Ріхтер (нім. Richter; 1915–1997) — радянський і російський піаніст німецького походження, культурний і громадський діяч, один із найвидатніших музикантів XX століття, народний артист СРСР. Син Теофіла Ріхтера.
Народився Святослав Ріхтер 7 (20) березня 1915 року в Житомирі. Батько - Теофіл Данилович Ріхтер, німецький піаніст, органіст і композитор, викладач Одеської консерваторії та органіст Одеської кірхи. Матір - Ганна Павлівна Москальова (дів. фон Рейнке; 1982-1963) походила з російських дворян. Під час Громадянської війни сім'я була розділена і Ріхтер мешкав у тітки Тамари Павлівни, від якої успадкував любов до живопису - його першого творчого захоплення.
У 1922 році сім'я переїхала до Одеси, де Святослав Теофілович почав вивчати гру на фортепіано і композицію, будучи, здебільшого, самоучкою. Тоді він також пише декілька театральних п'єс, цікавиться оперним театром і планує стати диригентом. З 1930 по 1932 Святослав Ріхтер працював піаністом-концертмейстером в Одеському будинку моряка, потім - в Одеській філармонії. Перший сольний концерт Ріхтера, складений з творів Шопена, відбувся у 1934 році. Незабаром після цього він отримав посаду акомпаніатора в Одеському оперному театрі. Його сподівання стати диригентом не здійснилися, у 1937 році Ріхтер вступає до Московської консерваторії до класу фортепіано Генріха Нейгауза, однак вже восени був з неї виключений (після відмови вивчати загальноосвітні предмети) і повернувся до Одеси. Однак, на вимогу Нейгауза, Ріхтер повертається до Москви і поновлюється в консерваторії. Московський дебют піаніста відбувся 26 листопада 1940 року, коли в Малому залі консерваторії він вперше після автора виконав Шосту сонату Сергія Прокоф'єва. Ще через місяць Ріхтер вперше виступає з оркестром.
Під час війни Святослав Ріхтер займається активною концертною діяльністю - виступає в Москві, гастролює іншими містами СРСР, грає в Ленінграді під час блокади. Піаніст вперше виконав низку нових творів, у тому числі Сьома фортепіанна соната Сергія  Прокоф'єва.
У 1943 р. Ріхтер вперше зустрів співачку Ніну Дорліак, яка згодом стала  його дружиною. Ріхтер і Дорліак часто виступали разом на концертах.
Добрим товаришем і наставником Святослава Ріхтера була Ганна Іванівна Трояновська. В її будинку в Скатерному провулку він займався грою на знаменитому роялі Метнера.
Після війни Ріхтер здобуває широку популярність, здобувши перемогу на Третьому всесоюзному конкурсі музикантів-виконавців (перша премія була поділена між ним і Віктором Карповичем Мержановим), і стає одним з провідних радянських піаністів. Концерти піаніста в СРСР і країнах Східного блоку мали велику популярність, однак виступати на Заході йому не дозволялось протягом багатьох років. Це було зумовлено тим, що Ріхтер мав дружні стосунки з "опальними" діячами культури, серед яких були Борис Пастернак і Сергій  Прокоф'єв. У роки негласної заборони на виконання музики композитора піаніст часто грав його твори, а в 1952 в перший і єдиний раз у своєму житті виступив як диригент, провівши прем'єру симфонії-концерту для віолончелі з оркестром (соло Мстислав Ростропович). Дев'ята соната Прокоф'єва присвячена Ріхтеру і вперше ним виконана.
Справжньою сенсацією стали концерти Ріхтера в Нью-Йорку та інших містах Америки в 1960 році, за якими послідували численні записи, багато з яких і донині вважаються еталонними. Того ж року музиканту присуджують премію "Ґреммі" (він став першим радянським виконавцем, удостоєним цієї нагороди) за виконання Другого фортепіанного концерту Брамса.
У 1960-1980 рр. Святослав Ріхтер продовжує активну концертну діяльність, даючи більше 70 концертів на рік. Він багато гастролював різними країнами, вважаючи за краще грати у камерних приміщеннях, а не у великих концертних залах. У студії піаніст записувався мало, однак збереглося багато "живих" записів з концертів. Ріхтер - основоположник ряду музичних фестивалів, зокрема знаменитих «Грудневих вечорів» у Музеї імені Пушкіна (з 1981 року), в рамках яких виступав з провідними музикантами сучасності, серед яких - скрипаль Олег Каган, альтист Юрій Башмет, віолончелісти Мстислав Ростропович і Наталія Гутман. На відміну від багатьох своїх сучасників, Ріхтер ніколи не займався викладанням.
В останні роки життя Ріхтер через хвороби часто скасовував концерти, але продовжував виступати. Під час виконання на його вимогу на сцені була повна темрява, і лише ноти, що стояли на пюпітрі фортепіано, підсвічувались лампою. На думку музиканта, це давало публіці змогу сконцентруватися на музиці, не відволікаючись на другорядні моменти. Останній концерт піаніста відбувся в березні 1995 року в місті Любек (Німеччина). Наприкінці життя Ріхтер мешкав у Парижі, але 6 липня 1997 року повернувся до Росії.
Помер Святослав Теофілович Ріхтер 1 серпня 1997 року від серцевого нападу в Москві. Похований на Новодівочому цвинтарі.

Нагороди

Святослав Ріхтер отримав багато різних нагород, серед яких:
  • 1-ша премія на Всесоюзному конкурсі музикантів-виконавців (1945).
  • Сталінська премія (1950).
  • Ленінська премія (1961).
  • Звання Народний артист СРСР (1961).
  • Звання Герой Соціалістичної Праці (1975).
  • Звання Почесного Доктора Страсбурзького університету (1977).
  • Державна премія РРФСР (1987).
  • Звання Народний артист Російської Федерації.
  • Дійсний член Академії творчості.
Ріхтер також був нагороджений багатьма орденами.

Додаткові факти:

  • 22 березня 2011 року на будівлі музичної школи імені Святослава Ріхтера в Житомирі відкрито меморіальну дошку.
  • Будинок, у якому народився Святослав Ріхтер, знаходиться на вулиці Великій Бердичівській №89 у Житомирі. Цей будинок у 1901 році на власні гроші збудували меценати брати Дуриліни, як пологовий притулок для незаможних мешканців міста.

Популярні публікації