середа, 15 лютого 2012 р.

Міхал Клеофас Огінський

Міхал Клеофас Огінський
Міхал Клеофас Огінський
(Ф.-К. Фабр, 1808 р.)
Міхал Клеофас Огінський (іноді Міхал Клеофас Оґінський, Михайло Андрійович Огінський, Міхал Клеофас Огіньський; польськ. Michał Kleofas Ogiński) — польський композитор і політичний діяч Речі Посполитої, Великого князівства Литовського, учасник повстання Костюшка, граф.
Народився Міхал Клеофас Огінський 25 вересня 1765 року неподалік від Варшави, у маєтку Гузув Мазовецького воєводства. Хоч він і народився у Польщі, князі Огінські походять від західних русинів (пращурів білорусів), які прийняли католицизм. Князі Огінські займали різні керівні посади у Великому князівстві Литовському, які входили разом з Польщею до складу союзної держави Речі Посполитої. Наприклад, прадід Міхала Клеофаса був Вітебським воєводою, дід і батько — Трокськими (Таракайськими) воєводами, а його дядько Міхал Казимир Огінський був Віленським воєводою і Великим гетьманом Литовським.
Міхал Клеофас Огінський займався політичною і музичною діяльністю, але найбільш відомий як музикант. Батько Міхала Клеофаса Анджей Огінський найняв для свого сина Жана Ролена - одного з найкращих репетиторів Європи, який перед цим займався вихованням майбутнього австрійського імператора Леопольда ІІ.  Жан Ролен виховував маленького Міхала Клеофаса таким чином, щоб надати йому високий рівень фізичного і розумового розвитку. Йому була призначена спеціальна дієта, прогулянки і фізичні вправи; багато часу займало навчання. Так, наприклад, у семирічному віці Міхал Клеофас Огінський займався різними науками, від математики до політичної економії, до 16 годин на добу.
Музиці Огінського також навчали. Він не лише навчився грати на різних музичних інструментах, на зразок скрипки і фортепіано, але й вивчав теорію музики. Вчителем музики у нього був Осип Козловський — майбутній автор музики для першого гімну Російської імперії "Гром победы, раздавайся!". Огінський також вчився грати на фортепіано у Юзефа Козловського та скрипці - спочатку у Джованні Джорновічі, а згодом у Джованні Віотті. Музика так сильно вабила юнака, що він почав писати різноманітні мелодії. Але батько готував його не до музичної, а для політичної кар'єри.
Вже у дев'ятнадцять років, у 1784 р. Міхал Клеофас Огінський став депутатом сейму, а з 1789 (за деякими джерелами з 1790) року вступив на посаду посла Речі Посполитої у Голландії, з 1791 — в Англії, у 1793-1794 рр. — скарбник Великого князівства Литовського. У 1794 році брав участь у повстанні за відновлення незалежності Речі Посполитої на чолі сформованого ним батальйону єгерів.
У жовтні 1794 року Огінський під виглядом лакея дістався до столиці Австрії Відня, а згодом туди приїхала його дружина Ізабелла Лясоцька. У подружньої пари було лише те майно і гроші, які вони могли взяти із собою, оскільки всі їхні маєтки і майно були конфісковані Російською імперією і Прусією за участь у повстанні. Тому молодій родині аристократів довелося звикати до напівжебрацького життя. Крім того, Міхала Клеофаса Огінського було оголошено у розшук і за його голову призначалася велика винагорода. Через це Огінські жили під чужими іменами, а у грудні 1794 року родина Огінських переїхала з Відня до Венеції, щоб бути подалі від російських і прусських агентів.
Ізабелла Огінська не витримала випробування бідністю і, користуючись тим, що її особисто у розшук не оголошували, поїхала до родичів на колишній території Польщі, що увійшла до складу Прусії, а Міхал Клеофас залишився один. Тоді він встановив контакти з польськими і литовськими емігрантами, що проживали у Парижі. У Парижі контактував з Талейраном і французькою директорією з метою поновлення незалежності Речі Посполитої.  Йому доручили пробратися до Туреччини і вийти на контакт із султанським урядом, щоб змусити султана оголосити війну Росії. Емігрантські лідери сподівались, що у разі війни вони зможуть організувати нове повстання і повернути незалежність Речі Посполитої.
Огінський вирушив до Константинополя за документами на ім'я французького торговця Жана Ріделя. Завдяки своєму вчителю Жану Ролену він вільно розмовляв на всіх європейських мовах і міг без зусиль видавати себе за будь-якого іноземця. У Туреччині Міхал Клеофас Огінський провів півроку, з лютого по листопад 1795, але нічого від турецького уряду не домігся і повернувся до Франції.
У Кракові його ледь не заарештували, оскільки пошуком Огінського займались серйозно і його портрет був розісланий по всім містам, обличчя "француза" видалось знайомим місцевим поліцейським. Однак Огінському вдалося переконати краківських поліцейських, що він - це не він, і вони його відпустили.
Тільки на початку лютого 1797 року Огінський повернувся до Парижа, витративши два роки на подорож туди і назад два роки. У Парижі він познайомився з генералом Наполеоном Бонапартом і запропонував йому здійснити похід задля визволення Речі Посполитої, обіцяв підтримку всього населення. Однак Наполеон відмовився і вирушив у безглуздий похід на Єгипет, де без жодної користі загубив усю свою армію.
Залишивши Париж, Міхал Огінський вирушив до Нідерландів, де він колись був послом і його шанував король Вільгельм V. Король прийняв колишнього посла і дуже допоміг йому - домовився із королем Прусії, щоб той пробачив його і дозволив повернутися до Прусії до дружини Ізабелли, і щоб королівство не видавало колишнього повстанця Австрії і Росії.
Таким чином, Міхал Клеофас Огінський у 1798 році зміг повернутися до дружини, і за час життя у Прусії в них народилося двоє синів - у 1800 році Тадеуш (названий на честь генерала Тадеуша Костюшко), а у 1801 - Ксаверій. Однак вже наприкінці 1801 року за нез'ясованих причин сімейна пара розлучилася.
У тому ж 1801 році у житті Огінського трапилася ще одна вагома подія - російський престол посів Олександр І, у якого одним із найближчих друзів був Адам Чарторийський, литовсько-білоруський і польський аристократ, як Огінський. Але, на відміну від Огінського, він не брав участь у повстанні. Адаму Чарторийському вдалося переконати Олександра амністувати всіх учасників повстання Костюшко, і у 1802 році Огінського пробачили і повернули йому все конфісковане раніше майно. У тому ж році Міхал Клеофас Огінський повернувся до Росії і поселився у поверненому йому маєтку Залісся (тепер Сморгоньський район Білорусі).
Після цього 37-річний Огінський одружився вдруге. Його обранкою була вдова його покійного друга 25-річна Марія Нагурська, італійка за національністю, народилася у Флоренції і від народження мала ім'я Марія Нері. Це друге одруження було найбільшою помилкою у житті Огінського. Його друга дружина Марія була надзвичайно розпусною і зраджувала йому будь з ким при найменшій нагоді. За словами польського письменника Станіслава Моравського, "Не існувало жодного чоловіка, молодого чи старого, впливового вельможі чи звичайного служника, який би не був її коханцем... Були серед них і актори, і співаки, і навіть звичайні солдати. Вона навіть не намагалась це приховувати". Як розповідав Станіслав Моравський, із чотирьох дітей від другого шлюбу Міхал Клеофас Огінський був біологічним батьком лише однієї дочки Амелії, а дві інші дівчинки і хлопчик були зачаті від інших чоловіків. Однак, незважаючи на це, Огінський чомусь не розлучався з Марією протягом тринадцяти років і розірвав шлюб лише у 1815 році.
У 1807 році зустрічався з Наполеоном у Італії. При цьому він проїхав через усю колишню Річ Посполиту, поділену між Австрією, Прусією і Росією.
У 1810 році Огінський переїздить до Петербурга і стає сенатором Російської імперії, активно займається політикою. У 1810–1812 рр. — довірена особа імператора Олександра І. Він пропонує йому проект створення Великого князівства Литовського, відомий під назвою План Огінського, який, однак, був відхилений.
У 1817 році Огінський переїздить у Вільно (тепер Вільнюс). У тому ж році він відмовився від посади сенатора. У 1822 році через проблеми зі здоров'ям переїхав до Італії лікуватися від подагри, де прожив останні одинадцять років свого життя.

Музична творчість

Композиторський талант Огінського проявився у 1790-ті роки. У цей період він написав багаточисленні бойові пісні, марші, полонези. Першим важливим успіхом, який приніс автору міжнародну славу, був Полонез №1 F-Dur, відомий як «Полонез смерті» (назва виникла внаслідок поширення безпідставної плітки про те, що Огінський з приводу якогось любовного роману вчинив самогубство). Але найбільшу славу йому приніс полонез "Прощання з Батьківщиною" (польськ. Pożegnanie Ojczyzny, біл. Развітанне з Радзімай), більш відомий як полонез Огінського. Деякі дослідники приписують Огінському музику польського гімну Jeszcze Polska nie zginęła (мазурка Домбровського, автор слів Юзеф Вибіцький). Твори Огінського здобули велику популярність в учасників повстання 1794 року.
В еміграції Огінський продовжує свою творчу діяльність. З іменем Наполеона пов'язана єдина опера Огінського "Зеліда і Валькур, або Бонапарт у Каїрі" (1799). У 1831 році у Флоренції Міхал Клеофас Огінський видав у вигляді окремої книжки збірку нот своїх музичних творів, серед яких був знаменитий полонез "Прощання з Батьківщиною".
Помер Міхал Клеофас Огінський у Флоренції 15 жовтня 1833 року. Існує легенда, що композитора вбили - закололи кинджалом. Але ця версія не знайшла підтвердження. Похований у церкві францисканців Санта Кроче, у самому центрі Флоренції. Також там поховані архітектор Леон Баттіста Альберті (15 ст.), скульптор Мікеланджело (16 ст.), Ніколя Макіавеллі, композитор Джоакіно Россіні (19 ст.).
Значну частину доробку Огінського складають фортепіанні п'єси: польські танці - полонези і мазурки, а також марші, менуети, вальси, романси. Загалом, Огінський написав більше 60 композицій для фортепіано, а також декілька пісень.

Історія створення полонезу Огінського "Прощання з Батьківщиною"

Наприкінці XVIII ст. сильні держави часто диктували свою волю більш слабким, оголошуючи їм війну під будь-яким приводом (тепер, власне, нічого не змінилось). У ролі сильних держав виступали Прусія, Австрія і Російська імперія, а в ролі слабкої держави опинилась Польща, точніше Річ Посполита Корони Польської і Великого князівства Литовського. "Річ Посполита" у перекладі з польської та старобілоруської означає "республіка", і це була союзна держава. Вона складалася з двох частин - Корони Королівства Польського, куди входили території теперішніх Польщі та Західної України, і Великого князівства Литовського, куди входили території сучасних Литви, Білорусі, Центральної та Східної України. Однією із державних мов Великого князівства Литовського, окрім польської та литовської, була західноруська (старобілоруська) мова, і багато керівників держави за своєю етнічною приналежністю походили від західних русинів, пращурів теперішніх білорусів.
Одним із таких керівників був Міхал Клеофас Огінський, який у 1793 році вступив на посаду, яка називалась "Великий підскарбій Великого князівства Литовського", тобто державного скарбника або міністра фінансів.
Огінський був не лише державним чиновником, але й композитором. на той час він написав багато музичних творів, деякі з них були популярні у Російській імперії і подобались особисто імператриці Катерині ІІ, хоча стосунки між державами були досить ворожими.
З 1772 року Австрія, Прусія і Російська імперія почали ділити Річ Посполиту між собою. У літературі цей процес отримав назву "поділ Польщі" і був звичайною воєнною окупацією, коли заздалегідь домовившись, три могутні держави вводили свої війська на вподобані ними території, а Річ Посполита була не в змозі чинити опір одразу трьом великим супротивникам.
Станом на 1793 рік в результаті таких "поділів" Австрія, Прусія і Російська імперія відхопили майже половину території Речі Посполитої і тримали свої військові гарнізони у тих містах, котрі ще офіційно залишались у складі Речі Посполитої, тим самим переповнюючи чашу терпіння поляків, литовців і білорусів. У переважній більшості незадоволені були небагаті громадяни, а тодішні "олігархи", яких тоді називали магнатами, навпаки, підтримували окупантів, оскільки їхнім статкам нічого не загрожувало.
І ось тут на території теперішньої Польщі та Західної Білорусі розпочинається повстання під проводом генерала Тадеуша Костюшка, який, як і Огінський, мав білоруське походження.
Як вже згадувалось вище, Міхал Клеофас Огінський брав участь у повстанні Костюшка. На власні кошти (саме на власні, державні кошти міністр фінансів не брав) він створив озброєний загін чисельністю 2500 чоловік. Огінський не лише командував бойовим загоном, але й написав для повстанців декілька патріотичних пісень та маршів. Він відмовився від князівського титулу і став називати себе просто громадянином. Девізом повстанського загону Міхала Клеофаса Огінського були слова "Свобода. Стійкість. Незалежність".
Повстання під керівництвом Костюшка і Огінського нагадувало поведінку загнаного звіра — це був акт останнього відчайдушного прояву мужності, проте абсолютно даремного. Сили були нерівними. У жовтні 1794 року повстання було придушене, а Річ Посполита остаточно ліквідована як держава. Генерал Тадеуш Костюшко був важко поранений і схоплений у полон російськими військами, а Огінському, після розгрому його загону, вдалося втекти під чужими документами. під виглядом лакея він перебрався до Австрії, а звідти - до Італії і поселився у Венеції.
Саме там, у Венеції, Міхал Клеофас Огінський написав полонез "Прощання з Батьківщиною" ( польськ. Pożegnanie Ojczyzny, біл. Развітанне з Радзімай). Тоді він думав, що вже ніколи не побачить свою Батьківщину.
Незважаючи на те, що композитора амністували і повернули йому конфісковане майно, ставилися до нього приязно, він не міг змиритись із окупацією рідної землі. З історії написання стає відомо, що полонез Огінського "Прощання з Батьківщиною" символізує прощання в усіх розуміннях - як фізичний від'їзд за кордон, так і як прощання із захопленою, знищеною переможцями країною.
Цікаво те, що на писаний Міхалом Клеофасом Огінсиким полонез "Прощання з Батьківщиною" став тією музикою, яка примирила переможців із переможеними. У Російській імперії полонез Огінського став однією з найбільш популярних мелодій. Російський письменник Фаддей Венедиктович Булгарін пише в одному зі своїх листів: "Хто ж не знає полонезу Огінського?". Російський художник Ілля Юхимович Рєпін зобразив Міхала Клеофаса Огінського на картині "Слов'янські композитори", яка встановлена у фойє Великої зали Московської консерваторії. В одному з листів Рєпіна є такі рядки про Огінського: "Ім'я його відоме всій Росії".
Польський письменник Антоній Ленкевич висунув версію, що полонез "Прощання з Батьківщиною" написав не Міхал Клеофас Огінський, а його дядько Міхал Казимир Огінський, який у 1771 році, як згодом і його племінник, брав участь у повстанні проти російського втручання у справи Речі Посполитої і також був змушений втекти за кордон. Однак жодних переконливих доказів того, що полонез "Прощання з Батьківщиною" написав Міхал Казимир Огінський, а не Міхал Клеофас Огінський, немає. Версію Антонія Ленкевича не підтримують інші дослідники і музичні історики.
Полонез Огінського "Прощання з Батьківщиною" прозвучав у двох радянських кінофільмах. Перший фільм, знятий у 1971 році, так і називається  "Полонез Огінського". Там мова йде про польського музиканта, який втік до Білорусі після захоплення німцями Польщі у 1939 році, а коли німці захоплюють і Білорусію, він починає допомагати білоруським партизанам. Другий фільм - це фільм 1990 року "Папуга, що говорить на їдиші". Тут розповідається про польського єврея, який також через напад німців змушений залишити Польщу. У цьому фільмі полонез Огінського звучить як музична заставка у самому початку кінокартини.
У сучасній Польщі полонез Огінського "Прощання з Батьківщиною" вважається музичним символом країни, були навіть пропозиції зробити цю музику польським гімном. Полонез Огінського виконується у польських школах на випускних вечорах, дуже часто використовуються рінгтони і сигнали виклику мобільних телефонів із цією мелодією.

Популярні публікації