пʼятницю, 30 березня 2012 р.

Міхал Казимир Огінський

Міхал Казимир Огінський
Міхал Казимир Огінський (іноді Міхал Казимир Огіньський,  Міхал Казимир Оґінський, Михайло Казимир Огінський; польск. Michał Kazimierz Ogiński, лит. Mykolas Kazimieras Oginskis, білор. Міхал Казімір Агінскі, рос. Михал Казимир Огинский) - державний і військовий діяч Речі Посполитої, композитор.
Народився у 1728 році (за деякими джерелами у 1729, 1730, 1731) у Варшаві, але більшу частину життя прожив у Білорусі. Тоді це було Велике князівство Литовське, що входило до складу союзної держави Речі Посполитої, яка включала також Королівство Польське. Племінником Міхала Казимира Огінського був Міхал Клеофас Огінський, який написав полонез "Прощання з Батьківщиною". Князі Огінські походили від західних русинів (пращурів білорусів), які прийняли католицьку віру. За однією з ліній рід Огінських походив від князів Козельських, і титул "князь Козельський" зберігся за всіма Огінськими.
У 1748 році Міхал Казимир Огінський розпочинає військову службу, його перша посада - писар Війська Литовського (у Польщі та Великого князівства Литовського, незважаючи на союзну державу, армії були розділені). Однак робота у штабі йому швидко набридла і, крім того, Огінський розумів, що "писарством" можна побудувати кар'єру, але неможливо навчитися воювати по-справжньому, і йому був необхідний досвід реальної війни.
Але така нагода випаде йому пізніше, коли він, користуючись дружніми відносинами Речі посполитої і Франції, попросився у 1757 році добровольцем до французької армії для участі у бойових діях проти Пруссії у розпочатій Семирічній війні. Річ Посполита тоді зберігала нейтралітет, і у лавах литовської армії Огінський не мав права брати участь у реальній війні, тому йому довелось вступати до французької армії. У 1763 році Семирічна війна закінчилась, і Міхал Казимир Огінський повернувся на Батьківщину героєм і наступного року отримав посаду воєводи Віленського.
У 1764 році відбувалися вибори короля Речі Посполитої (а "Річ Посполита" у перекладі з польської і старобілоруської означає "Республіка", і короля там вибирав парламент - сейм). Міхал Казимир Огінський був одним із кандидатів на посаду короля, але обрали не його, а колишнього коханця Катерини II Станіслава Августа Понятовського. Після обрання Понятовського, який своїм королівським троном був зобов'язаний Російській імперії, яка "проштовхнула" його кандидатуру через підкуп і залякування депутатів сейму, Катерина II і російський посол Микола Рєпін почали втручатися у всі внутрішні справи Речі Посполитої, а король поводився не як голова суверенної держави, а як хлопчик на побігеньках, який беззаперечно виконував усі вказівки російського посла.
Тим часом, у 1768 році 40-річний Міхал Казимир Огінський був призначений Великим гетьманом Литовським, тобто головнокомандуючим армією Великого князівства Литовського, і отримав звання генерал-лейтенанта. Серед польських і литовських генералів він тоді був практично єдиним, хто мав реальний досвід бойових дій проти найсильнішої тоді у Європі армії прусського короля Фрідріха II. У тому ж 1768 році група польських і литовських дворян у фортеці Бар створює об'єднання (конфедерацію) для захисту внутрішньої і зовнішньої самостійності Речі Посполитої від тиску Російської імперії. Цей союз в історії дістав назву "Барська конфедерація". Формально Барська конфедерація не збиралася відсторонювати короля Станіслава Августа Понятовського від влади, однак він занепокоївся і вирішив знищити конфедератів військовим шляхом.
Далі вийшла цікава ситуація: Військо Польське на чолі з Великим гетьманом коронним, Францішеком Ксаверієм Браницьким, погодилося виступити проти конфедератів, проте Військо Литовське на чолі з Великим гетьманом Литовським, Міхалом Казимиром Огінським, від участі в бойових діях ухилялося. Тоді Понятовський звернувся за допомогою до Росії, і до Речі Посполитої вторглася армія Російської імперії на чолі з генералом Михайлом Кречетниковим. Незабаром російські війська дійшли до стародавньої польської столиці Кракова. Огінський опинився у складному становищі - з одного боку, він давав присягу королю і як дворянин зі старими поняттями вважав неможливим порушити присягу, навіть якщо король був зрадником, а з іншого боку, він підтримував ідеї Барської конфедерації і йому не подобалася військова окупація його країни російською армією, навіть і на прохання короля. Через це у військових діях він не брав участі, не допомагаючи жодній зі сторін. Якби Міхал Казимир Огінський із самого початку виступив на боці конфедератів, історія Речі Посполитої, можливо, була б іншою, і ця держава існувала б дотепер. А нейтралітет Огінського призвів до того, що основні сили конфедератів були розгромлені.
Нарешті, у 1771 році Міхал Казимир Огінський вирішив, що патріотизм і вірність країні важливіші за вірність королю і приєднався із Військом Литовським до Барської конфедерації.
Спочатку Огінському вдалося здобути кілька перемог над королівськими та російськими військами, проте потім командувати російським контингентом у Речі Посполитій був призначений знаменитий російський полководець Олександр Суворов. 23-24 вересня 1771 року в битві під Столовичами Суворов розгромив п'ятитисячний корпус Огінського. Під командуванням Суворова був загін із 900 чоловік. Росіяни втратили 80 чоловік убитими, поляки - до 1000 убитими, близько 700 полоненими, у тому числі 30 штаб-та обер-офіцерів. Литовському гетьману довелося втекти за кордон.
Міхал Казимир Огінський оселився у Парижі й там, не маючи необхідності займатися державними і військовими справами, він став займатися іншою своєю улюбленою справою - музикою. Він не тільки виконував чужі твори на різних інструментах, але й писав свої власні. Генерал Огінський незабаром став одним із найвідоміших у Європі музикантів і композиторів. Польський письменник Антоній Ленкевич висунув версію, що прославлений полонез "Прощання з Батьківщиною" Міхала Клеофаса Огінського був написаний Міхалом Казимиром Огінським у Парижі в 1773 році. Однак ніяких переконливих доказів того, що полонез "Прощання з Батьківщиною" написав Міхал Казимир Огінський, а не Міхал Клеофас Огінський, немає. Та й іншими дослідниками та музичними істориками версія Антонія Ленкевича не підтримується.
У 1776 році Станіслав Август Понятовський пробачив Міхала Казимира Огінського і дозволив йому повернутися на Батьківщину. Огінському навіть повернули посаду Великого гетьмана Литовського, проте до реального керівництва військами його не допускали, боячись повторення Барської конфедерації, тому гетьманська булава у нього була лише "для меблів". Йому залишалося тільки займатися музикою, і у ті роки в Огінського з'явилося прізвисько "гетьман-кларнет".
Міхал Казимир Огінський оселився у своєму маєтку в Слонімі (у білоруському Поліссі) і там створив власний оперний театр та власний оркестр. Сам Огінський грав на скрипці, арфі, кларнеті, фортепіано. У Слонімі він писав музику, розповіді, вірші, пісні, романи, опери, дитячі казки і навіть винайшов удосконалений варіант арфи. Музикознавці налічують серед музичних творів Міхала Казимира Огінського як композитора 26 пісень, 7 опер, 1 полонез для скрипки і фортепіано і 1 музичну комедію.
Слонім у той час називали "Поліськими Афінами", оскільки це колись загублене у лісах білоруське містечко стало найважливішим культурним центром Східної Європи, де працював один із кращих у Європі оркестрів, ставилися вистави у театрі й діяли дві оперно-балетні трупи, а також єдина у Східній Європі школа балету.
Окрім культурної діяльності, Міхал Казимир Огінський приділяв багато уваги питанням розвитку інфраструктури, і на власні гроші проклав через поліські болота Пінсько-Волинську дорогу, а також "Канал Огінського", який з'єднав через річки Німан, Піна, Прип'ять і Дніпро Балтійське і Чорне море. У 1781 році призначений намісником Литовської провінції.
Міхал Казимир Огінський часто подорожував за кордон. Був у Брюсселі, Берліні, Амстердамі, потім в Англії.  У 1791 році, перебуваючи у Голландії, купив там картину Рембрандта "Лісовчик" ("Польський вершник"), яка була написана знаменитим голландським живописцем з натури в 1655 році, а натурщиком послужив прадід Міхала Казимира, Симон Кароль Огінський, який у той час навчався у Голландії. Цю картину Міхал Казимир Огінський вирішив подарувати королю (а правив тоді той самий Станіслав Август Понятовський), причому послав картину з наступним супровідним листом, написаним у гумористичному стилі: "Сер, посилаю Вашій Королівській Милості козака, якого Рембрандт посадив на коня. З'їв цей кінь під час перебування у мене 420 німецьких дукатів. Справедлива ласка Вашої Королівської Милості дає мені надію, що апельсинові дерева зацвітуть у тій же пропорції ". Взамін король подарував Огінському саджанці апельсинових дерев із королівської оранжереї, на які гетьман і натякав у листі.
У тому ж 1791 році Міхал Казимир Огінський вирішив повернутися у політику і приєднався у сеймі до партії патріотів, які намагалися повернути суверенітет Речі Посполитої, яку вже почали ділити Австрія, Пруссія і Російська імперія. Король виступив проти патріотів і знову покликав на допомогу російські війська. У 1792 році війська патріотів, як і у 1771 році, були розгромлені переважаючими силами Росії та Пруссії, яка до неї приєдналася, і у січні 1793 року Російська імперія і Прусське королівство за згодою короля Понятовського та польсько-литовських магнатів здійснили другий поділ Речі Посполитої. На знак протесту проти цього Міхал Казимир Огінський відмовився від посади Великого гетьмана Литовського, як тоді говорили, "склав булаву", хоча ця посада з 1776 року була у нього суто формальною, і до управління армією король його не допускав.
Після цього 65-річний відставний генерал-композитор Міхал Казимир Огінський почав жити життям приватної особи. У 1795 році присягнув на вірність Катерині II, останні роки життя провів у Флоренції. Помер 31 травня 1800 року у віці 72 років у Слонімі, проте похований був у Варшаві.
У Варшаві на могилі Міхала Казимира Огінського є наступна епітафія (переклад з польської): "Міхал Казимир князь Козельський Огінський, Великий гетьман Литовський, який боровся за Батьківщину і постраждав за неї, служачи їй вірою і правдою, похований тут з благоговінням, сумом і вдячністю . Жив 72 роки, помер у 1800 р. ".

Популярні публікації