четвер, 4 квітня 2013 р.

Ігнацій Юзеф Дзялинський

Ігнацій Юзеф Дзялинський
Ігнацій Юзеф Дзялинський.
Робота кудожника Й. М. Грассі.
Ігнацій Юзеф Дзялинський (іноді Ігнатій Дзялинський; польск. Ignacy Działyński; рос. Игнацы Дзялынский; 15 вересня 1754 — листопад 1797) — польський генерал, учасник повстання Костюшко, представник шляхетного роду Дзялиньських гербу Огоньчик.
Народився у Конжаєві, неподалік від Познані у родині Калішського воєводи Августина Дзялинського. Після передчасної смерті батька його відчимом став маршалок великий литовський В. Гуровський. Ігнацій Дзялинський успадкував значні земельні наділи Волині та Польщі.
Освіту здобув у школі єзуїтів у Познані та Collegium Nobilium у Варшаві. У 1780 році став ротмістром польської кавалерії. Наприкінці 1788 року викупив у генерала Олександра Мицельского посаду командира 10 королівського піхотного полку, солдатів якого згодом називали Дзялинчиками.
У 1788 році був нагороджений орденом Св. Станіслава.
Під час російсько-польської війни у 1792 році Ігнацій Дзялинський брав участь у боях з російськими військами біля Свислочі, Зельви (4 липня), Ізабеліну (5 липня), П'ясками, Кременем (24 липня) та ін.
Обирався депутатом Великого Сейму Речі Посполитої. Активний прихильник польської конституції 3 травня 1791 року. У 1791 році нагороджений орденом Білого орла.
У 1794 році зі своїм полком брав участь у Варшавському повстанні. Учасник боїв за Бялу, Нове Място, Хелм, Варшаву, битви під Мацеєвицями.
Після поразки повстання Ігнацій Дзялинський займався підпільною діяльністю з організації руху опору на Волині. З Волині втік до Галичини, однак 5 квітня 1794 був заарештований, утримувався в ув'язненні в Житомирі і Смоленську, потім був засланий до Сибіру в Березів, де перебував півтора роки, після чого був помилуваний наступником Катерини II - імператором Павлом I.
Незабаром після повернення із заслання Ігнацій Юзеф Дзялинський раптово помер у віці 43 років у Житомирі й похований на місцевому кладовищі.

Популярні публікації