понеділок, 19 жовтня 2015 р.

Концевич Євген Васильович

Концевич Євген Васильович
Євген Концевич
Євген Васильович Концевич —  український письменник, прозаїк, поет, есеїст, новеліст, «шістдесятник», дисидент, член Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих, перекладач творів з польської та російської. Почесний громадянин міста Житомира.
Народився Євген Концевич 5 червня 1935 року в селі Млинище, що на Житомирщині, в родині колгоспника.
Рятуючись від голоду, 1947 року родина Концевичів переїхала до Житомира.
У липні 1952 року, у віці 17 років, Євген Концевич пішов з друзями на річку Тетерів. Пірнувши у річку, двохметровий Євген зламав хребет і решту життя, протягом 56 років, був прикутий до інвалідного візка. У той час він вірив, що буде ходити і зізнався, що закінчив би життя самогубством, якби йому тоді сказали, що він усе життя буде прикутий до ліжка.
Закінчивши заочно середню школу, 1963 року Євген Концевич заочно вступив на філологічний факультет до Житомирського педінституту (нині — Житомирський державний університет імені Івана Франка).
Визначну роль у становленні Євгена Концевича як майстра слова зіграв Борис Тен. Помітивши неабиякі здібності у хлопця, Борис Тен залучив його до літератури і посприяв творчому дебюту, вмістивши кілька гуморесок, перших літературних спроб Євгена, до альманаху «Перший сніп» (1957). За кілька років Концевич заявив про себе як про цілком зрілого і самобутнього прозаїка: 1964 року він випустив збірку новел «Дві криниці» і того ж року став членом Спілки письменників України.
Оповідання молодого письменника Євгена Концевича публікувалися в газеті «Літературна Україна», у журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Україна».
У 1960–1970-х роках Концевича переслідував КДБ за «зберігання та читання антирадянської літератури». Двічі Євгена виключали з СПУ, зрештою його в ній залишили, але без права друкуватися на сторінках преси. Тиск на письменника з боку КДБ послабився лише у 1980-х роках, коли загальнополітична атмосфера стала розріджуватися.
У 1999 році за твори, опубліковані в антології «Вечеря на 12 персон: Житомирська прозова школа», Євген Концевич був нагороджений всеукраїнською премією в галузі літератури й мистецтва імені Івана Огієнка.
Євген Концевич — автор новелістичних збірок «Йдучи вулицею» (1985), «Вона йшла усміхнена…» (2002), «Голубко моя сиза» (2003), мемуарно-критичної книжки «Тутешня кава» (2000), перекладів книг з польської та російської мов.
Помер Євген Васильович Концевич 21 липня 2010 року в Житомирі у віці 73 років. Похований біля батька на Смолянському цвинтарі 22 липня.

Популярні публікації