пʼятниця, 6 листопада 2015 р.

Левітас Ілля Михайлович

Левітас Ілля Михайлович
Ілля Левітас
Ілля Михайлович Левітас (1931–2014) — український історик, журналіст, педагог, громадський діяч єврейського походження. Заслужений працівник культури України (1991). Президент Ради національних товариств України, президент Єврейської ради України, голова фондів «Пам’ять жертв фашизму в Україні», «Пам’ять Бабиного Яру», фонду Шолом-Алейхема. Головний редактор газети «Єврейські вісті».

Біографія І. М. Левітаса

Народився Ілля Михайлович Левітас 11 грудня 1931 року в Ташкенті. Навчався в російській, узбецької, татарської школах. З 14 років жив у Києві. Закінчив Вищу школу тренерів (1952), Київський державний інститут фізкультури (1959 рік) і Київський державний педагогічний інститут (факультет російської філології) (1964 рік). В армії служив на Західному кордоні (Рава-Руська). Капітан запасу.
Сорок років, з 1952 по 1992 р., Ілля Михайлович Левітас працював у школах Києва вчителем російської літератури та фізичного виховання. Заслужений працівник культури України (1991). Відмінник фізкультури і спорту СРСР (1983). Відмінник народної освіти України (1978). Почесний значкіст ГТО (перший в Україні, другий в СРСР) (1981), вчитель вищої категорії. Чемпіон України з футболу серед юнаків (1949). Майстер спорту з гандболу (1954). Суддя республіканської категорії (1958).
За створення в СШ № 146 міста Києва трьох шкільних музеїв — Великої Вітчизняної війни, Російської літератури та Олімпійської слави, І. М. Левітас нагороджений медалями ВДНГ у Москві (1979).
Ілля Михайлович Левітас був ініціатором встановлення пам’ятників «Менора» (1991), Шолом-Алейхему (1997), «Пам’ятник знищеним у Бабиному Яру дітям» (2001), підпільниці Тетяні Маркус (2009), пам’ятного знаку «Дорога смерті» (2011), меморіальних дошок прем’єр-міністрові Держави Ізраїль Голді Мейєр, яка народилася в Києві, письменникам Шолом-Алейхему і Д. Гофштейну, музикантам Н. Рахліну та І. Шамо, лікарю Д. Л. Сігалову, відновлення звання «Герой Радянського Союзу» М. Грабському та М. Фельзенштейну, ініціатор присвоєння звання Героя України відомій підпільниці Тетяні Маркус і капітану А. Шапіро (2006), нагородження орденом «За заслуги» 424 Праведників Бабиного Яру та України (2006 і 2008).
За сприяння Іллі Левітаса, фондами «Пам’ять жертв фашизму в Україні» та «Пам’ять Бабиного Яру» присвоєно звання Праведників більш ніж 4000 українцям і людям ще 13 національностей, які рятували євреїв у роки війни. Ілля Михайлович заснував у Києві першу в СРСР державну єврейську бібліотеку (1988). Він був ініціатором створення єврейських груп у Державному педагогічному інституті ім. М. Драгоманова (1990) і Державному інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1992), музею Шолом-Алейхема в Києві (2009).
У 1989 році Ілля Левітас заснував Раду національних товариств України, яка зараз об’єднує більше 300 місцевих організацій 41 національності. Він був організатором обласних рад національних товариств у 13 областях України, засновником Всеукраїнського фестивалю «Усі ми діти твої, Україно!» (1990), Всеукраїнського фестивалю «Шолом, Україно!», літературних акцій «Тарас Шевченко мовами національніх меншин» (1998), «Тарас Шевченко мовами народiв свiту »(2011). Автор і організатор перших в СРСР виставок «Бабин Яр», «Єврейський народ у Великій Вітчизняній війні» (1988), «Праведники Бабиного Яру» (1992), «Діти Бабиного Яру» (2011). Ілля Михайлович Левітас ініціював створення національних товариств: ромського, естонського, курдського, ассірійського, казахського та ін. Представляв Україну на різних міжнародних форумах, конгресах, конференціях, нарадах. У 1989 році заснував і очолив Товариство єврейської культури України (першу Всеукраїнську національну організацію), яка в 1992 році увійшла до складу Єврейської ради України. Засновник товариства «Україна-Ізраїль» (1990).
У 1990-і роки, багато в чому завдяки старанням Іллі Михайловича, була заснована єврейська газета «Відродження». У 1991 році він створив першу в СРСР всеукраїнську газету «Єврейські вісті» (яку редагував з того часу). З ініціативи І. М. Левітаса створені національні газети: вірменська, болгарська, єврейська, польська, румунська.
І. Левітас — автор і упорядник 34 книг з історії єврейського народу, героїчних і трагічних його сторінок, у тому числі – дванадцяти книг про трагедію Бабиного Яру. Автор понад 220 статей. Укладач єдиних на пострадянському просторі «Єврейської військової енциклопедії», «Книги пам’яті Бабиного Яру», «Книги пам’яті євреїв-киян, загиблих у Великій Вітчизняній війні», «Билися в одному строю».
Ілля Левітас — член Ради з питань мовної політики при Президентові України. У 2001-2003 рр. був головою Ради представників національних меншин України при Президентові України. Професор Академії безпеки, оборони та правопорядку Російської Федерації (2006).
Помер Ілля Михайлович Левітас 3 серпня 2014 року в Києві. Похований 6 серпня на Байковому кладовищі.

Нагороди, премії та відзнаки І. М. Левітаса

Ілля Михайлович Левітас був удостоєний багатьох відзнак та нагород:
  • Заслужений працівник культури України (1991); відмінник фізкультури і спорту СРСР (1983);
  • відмінник народної освіти України (1978), вчитель вищої категорії;
  • майстер спорту з гандболу (1954), суддя республіканської категорії (1958);
  • орден «За заслуги» III, II, I ступеня; почесні хрести Київського і Московського патріархату; російський орден Петра Великого;
  • десять медалей України, Ізраїлю та Росії; почесна грамота Верховної Ради України;
  • почесна грамота Кабінету Міністрів України; почесна грамота Міністерства культури і туризму України.

Популярні публікації