 |
| Франц Бржезицький, 1942 рік |
Франц Карлович Бржезицький (іноді Франек Карлович Бржезицький; 04.09.1924 — 04.08.2017) — останній в Україні уцілілий в'язень концтабору Майданек.
Франц Карлович Бржезицький народився 4 вересня 1924 року в Житомирі. Батьків у 1938 році заарештували (маму потім відпустили, а батька засудили і реабілітували посмертно).
З початку окупації Житомира Франц Бржезицький брав активну участь у підпільному русі та тісно співпрацював із антифашистами. Однак німці й колабораціоністи вирахували його та заарештували. Незважаючи на те, що Франц особисто знав все керівництво підпільної організації, він не видав жодної людини. Його вирішили розстріляти і посадили в камеру для смертників. 13 лютого 1943 року його відіслали в табір смерті Майданек. Йому вдалося прожити в цьому смертельному пеклі більше року. Ось як згадував про ті часи сам Франц Карлович Бржезицький: "Багато хто говорить: німці погані, росіяни погані. Невірно це, дуже невірно. Поганими бувають люди, а не національності. Я завжди говорив так: гітлерівці та сталіністи. Це вони злочинці. А серед росіян, німців дуже багато хороших людей. Завдяки їм я залишився живий. Німця Зента з концтабору Майданек буду пам'ятати навіть перед смертю. Він не знав російською жодного слова, на мигах спілкувався, але намагався всім допомогти. Я пам'ятаю, як німецький наглядач Якуб бив в'язнів ногами, принижував, а Зента до нього підійшов і каже: ти ідіот, якщо я побачу, що ти б'єш ув'язнених, то я тобі так в морду дам, що ти ніколи не встанеш."
За час перебування в таборі йому кілька разів дивом вдалося уникнути смерті. Перший раз його хотів убити есесівець-садист, який любив забивати до смерті в'язнів чоботом. Нациста випередив «старший робітник», польський єврей Юзеф Зінгер, який, вдаривши кілька разів Франца, відштовхнув того від есесівця у натовп людей, а вночі прийшов попросити пробачення, пояснивши свої дії.
Вдругез він ледь не помер у табірному лазареті, коли у нього відкрилася кровотеча на старій рані, яку йому завдав німець ще в житомирській СД, і один з ув'язнених, табірний лікар Новак, зміг зупинити кровотечу та зробив операцію, запобігши гангрені. Під час візиту есесівців йому довелося стрибнути в контейнер з лайном, який стояв під стіною, і там він зміг врятуватися від того, щоб його послали в газову камеру. За словами Франца Карловича Бржезицького: "У мене є секрет, який я хочу залишити молодим. Часто думаю: як я залишився живим у Майданеку? Там багато з розуму сходили. Кидалися на дріт, стоячи вмирали, а мені завжди вистачало часу й мужності під час побудови помолитися Богу: Господи, Матір Божа, допоможи мені, щоб я не зійшов з розуму, щоб я при свідомості помер. Цього мені вистачало. Щось мені завжди підказувало, що потрібно зробити, як вчинити. Це правда. У мене немає злоби ні до нацистського режиму, ні до сталінського. Був проклятий час, не тільки для мене одного: Бог їм суддя (Сталіну та Гітлеру). Але злоби у мене немає."
У концтаборі він не мав змоги помитися та вічно мучився від укусів тисяч бліх. Але через три місяці перебування в концтаборі йому дали помитися і навіть одягли в цивільний одяг. Як виявилося згодом, у той день, Майданек відвідувала делегація Червоного Хреста. У книзі Юзефа Маршалека «Майданек» (Варшава, 1987) на одному з фото, яке підписано — «Будівництво дороги, 1943 рік» він зображений.
У квітні 1944 року Бржезицького перевели до концтабору Гросрозен. Звідти він потрапив до табору Ляйтмеріц.
Вже через короткий час після визволення з концтабору Франца Бржезицького забрали в армію, він був у Дрездені та Ковелі. В армії, після того як він заступився за колишнього в'язня концтабору перед гебістом, йому стали шити «контрреволюційну діяльність». Тоді разом з другом, якого теж помилково звинуватили, вони, зв'язавши охоронця, вночі втекли й повернулися додому в Житомир. Франц просидів чотири роки в підвалі, а потім хтось із сусідів доніс про це і видав його. Він отримав десять років таборів і був посланий в ГУЛАГ. Відбувши там п'ять років, він був достроково звільнений у 1955 році та повністю реабілітований.
У 2000-х Франца Карловича обікрали, і серед зниклого виявився рукопис його книги про Майданек. Українська міліція не знайшла ні злочинців, ні рукописи.
Також 2000 року Житомирська обласна рада організації борців антифашистського опору виключиа Бржезицького з лав організації за те, що на День Перемоги він йшов на демонстрації з польським прапором у руках. Згодом цей випадок було названо «непорозумінням».
Статус учасника війни Франц Бржезицький отримав тільки в 2003 році.
Помер Франц Карлович Бржезицький 4 серпня 2017 року в Житомирі, де й був похований на кладовищі "Дружба" поруч із дружиною. Прощання з ним відбулося 5 серпня о 12.00 на вулиці Новий Бульвар 7 в м. Житомир.
Франц Карлович Бржезицький народився 4 вересня 1924 року в Житомирі. Батьків у 1938 році заарештували (маму потім відпустили, а батька засудили і реабілітували посмертно).
З початку окупації Житомира Франц Бржезицький брав активну участь у підпільному русі та тісно співпрацював із антифашистами. Однак німці й колабораціоністи вирахували його та заарештували. Незважаючи на те, що Франц особисто знав все керівництво підпільної організації, він не видав жодної людини. Його вирішили розстріляти і посадили в камеру для смертників. 13 лютого 1943 року його відіслали в табір смерті Майданек. Йому вдалося прожити в цьому смертельному пеклі більше року. Ось як згадував про ті часи сам Франц Карлович Бржезицький: "Багато хто говорить: німці погані, росіяни погані. Невірно це, дуже невірно. Поганими бувають люди, а не національності. Я завжди говорив так: гітлерівці та сталіністи. Це вони злочинці. А серед росіян, німців дуже багато хороших людей. Завдяки їм я залишився живий. Німця Зента з концтабору Майданек буду пам'ятати навіть перед смертю. Він не знав російською жодного слова, на мигах спілкувався, але намагався всім допомогти. Я пам'ятаю, як німецький наглядач Якуб бив в'язнів ногами, принижував, а Зента до нього підійшов і каже: ти ідіот, якщо я побачу, що ти б'єш ув'язнених, то я тобі так в морду дам, що ти ніколи не встанеш."
За час перебування в таборі йому кілька разів дивом вдалося уникнути смерті. Перший раз його хотів убити есесівець-садист, який любив забивати до смерті в'язнів чоботом. Нациста випередив «старший робітник», польський єврей Юзеф Зінгер, який, вдаривши кілька разів Франца, відштовхнув того від есесівця у натовп людей, а вночі прийшов попросити пробачення, пояснивши свої дії.
Вдругез він ледь не помер у табірному лазареті, коли у нього відкрилася кровотеча на старій рані, яку йому завдав німець ще в житомирській СД, і один з ув'язнених, табірний лікар Новак, зміг зупинити кровотечу та зробив операцію, запобігши гангрені. Під час візиту есесівців йому довелося стрибнути в контейнер з лайном, який стояв під стіною, і там він зміг врятуватися від того, щоб його послали в газову камеру. За словами Франца Карловича Бржезицького: "У мене є секрет, який я хочу залишити молодим. Часто думаю: як я залишився живим у Майданеку? Там багато з розуму сходили. Кидалися на дріт, стоячи вмирали, а мені завжди вистачало часу й мужності під час побудови помолитися Богу: Господи, Матір Божа, допоможи мені, щоб я не зійшов з розуму, щоб я при свідомості помер. Цього мені вистачало. Щось мені завжди підказувало, що потрібно зробити, як вчинити. Це правда. У мене немає злоби ні до нацистського режиму, ні до сталінського. Був проклятий час, не тільки для мене одного: Бог їм суддя (Сталіну та Гітлеру). Але злоби у мене немає."
У концтаборі він не мав змоги помитися та вічно мучився від укусів тисяч бліх. Але через три місяці перебування в концтаборі йому дали помитися і навіть одягли в цивільний одяг. Як виявилося згодом, у той день, Майданек відвідувала делегація Червоного Хреста. У книзі Юзефа Маршалека «Майданек» (Варшава, 1987) на одному з фото, яке підписано — «Будівництво дороги, 1943 рік» він зображений.
У квітні 1944 року Бржезицького перевели до концтабору Гросрозен. Звідти він потрапив до табору Ляйтмеріц.
Вже через короткий час після визволення з концтабору Франца Бржезицького забрали в армію, він був у Дрездені та Ковелі. В армії, після того як він заступився за колишнього в'язня концтабору перед гебістом, йому стали шити «контрреволюційну діяльність». Тоді разом з другом, якого теж помилково звинуватили, вони, зв'язавши охоронця, вночі втекли й повернулися додому в Житомир. Франц просидів чотири роки в підвалі, а потім хтось із сусідів доніс про це і видав його. Він отримав десять років таборів і був посланий в ГУЛАГ. Відбувши там п'ять років, він був достроково звільнений у 1955 році та повністю реабілітований.
У 2000-х Франца Карловича обікрали, і серед зниклого виявився рукопис його книги про Майданек. Українська міліція не знайшла ні злочинців, ні рукописи.
Також 2000 року Житомирська обласна рада організації борців антифашистського опору виключиа Бржезицького з лав організації за те, що на День Перемоги він йшов на демонстрації з польським прапором у руках. Згодом цей випадок було названо «непорозумінням».
Статус учасника війни Франц Бржезицький отримав тільки в 2003 році.
Помер Франц Карлович Бржезицький 4 серпня 2017 року в Житомирі, де й був похований на кладовищі "Дружба" поруч із дружиною. Прощання з ним відбулося 5 серпня о 12.00 на вулиці Новий Бульвар 7 в м. Житомир.
