пʼятниця, 11 січня 2013 р.

Омелянський Василь Леонідович

Омелянський Василь Леонідович
Василь Омелянський
Василь Леонідович Омелянський (1867–1928) — вчений-мікробіолог, член-кореспондент Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук (1916), дійсний член Російської академії наук (1923), академік АН СРСР (з липня 1925). Шахіст.
Василь Леонідович Омелянський народився у Полтаві 12 березня 1867 року. Батько його був вчителем, а потім директором гімназії у Житомирі, яку Василь Леонідович закінчив у 1885 р. зі срібною медаллю. У тому ж році він вступив до Петербурзького університету на природниче відділення фізико-математичного факультету. В університеті Василь Омелянський найбільше захоплювався хімією, слухав лекції Дмитра Івановича Менделєєва, а перейшовши на старші курси, почав працювати з органічною хімією у професора Миколи Олександровича Меншуткіна, під керівництвом якого і виконав свою першу наукову працю "К вопросу о влиянии разбавления на скорость химических реакций". Хоча М. О. Меншуткін пропонував йому залишитися при університеті, щоб підготуватися до професорської діяльності, Василь Леонідович Омелянський, не маючи засобів, змушений був влаштуватися на роботу лаборантом-хіміком на металургійному заводі неподалік Ростова-на-Дону. Можливо, так і довелося б Омелянському залишитися заводським хіміком, якби не випадок, який змінив усе його життя і характер наукової діяльності. У цей час організувався Інститут експериментальної медицини, і на посаду завідувача відділом загальної мікробіології був запрошений молодий, але вже широко відомий мікробіолог Сергій Миколайович Виноградський. Останній звернувся до професора Миколи Меншуткіна, у якого і він свого часу навчався, з проханням рекомендувати йому в помічники молодого хіміка з його учнів".
- До своєї рекомендації я ставлюся дуже серйозно, - сказав Микола Олександрович Меншуткін, - а тому дозвольте подумати і вибрати".
Через деякий час С. М. Виноградському був рекомендований В. Л. Омелянський, який прийняв цю пропозицію і охоче повернувся до Петербурга, щоб почати роботу в новій для нього галузі. У спогадах С. М. Виноградського дуже яскраво описана його перша зустріч із Василем Омелянським і враження, яке він на нього справив. "У 1893 р. в один зимовий вечір, наскільки пам'ятаю, в перших числах листопада, я вперше побачив Василя Леонідовича, який приїхав з півдня Росії і явився відрекомендуватися мені як мій майбутній асистент. Мало є людей на світі, у яких вся зовнішність - вираз обличчя, мова, сміх, манери, рухи - так вірно висловлюють внутрішню людину, як це було у Василя Леонідовича. М'який по натурі, спокійний, урівноважений, доброзичливий, прекрасно вихований молодий чоловік, - здалося мені відразу, і я не тільки не помилився, а скоріше недооцінив... З першого моменту і до останнього, протягом майже 35 років, відносини наші зберігали незмінно безхмарний характер. Як було зі мною, так було і з іншими. І цей щасливий характер надавав його особистості особливу принадність. Він був живим прикладом, наскільки характер прикрашає людину, абсолютно незалежно від його слави й здібностей". Таким же постає Василь Леонідович Омелянський у спогадах про нього і в більш пізній період його життя, коли він замінив С. М. Виноградського у завідуванні відділом: "М'яка, привітна, доступна людина, уважно ставиться до вас, - пише про нього О. М. Боголюбова, - не лише по-товариському, але навіть дружньо і вже аж ніяк не як начальник. Нічого важливого, олімпійського, що так лякає завжди новачка, що заважає одним спокійно знайти себе, що змушує інших замкнутися в собі ... Він підбадьорював, допомагав і вів недосвідченого дбайливо і уважно. Від того ніколи не було ніяково зізнатися йому в своєму невігластві, тому не страшно було бігти за найменшим поясненням до Василя Леонідовича ... Заздрості, недоброзичливості не було в нього ні в наукових відносинах, ні в житті. Поряд з цією простотою і доступністю Василь Леонідович був чужий для будь-якого марнославства - не випустити скоріше зайву роботу з лабораторії, а глибоко опрацювати те чи інше наукове питання - було його головним завданням. І це передавалося оточуючим. Його любовне, вдумливе ставлення до науки змушувало і практикантів працювати обережно й ретельно, не роблячи науку предметом спекуляції". Природно, що перед Василем Леонідовичем Омелянським, коли він прийшов до Сергія Миколайовича Виноградського працювати в новій для нього галузі - у мікробіології, постало питання про те, чи зможе він освоїти сферу знаннь, про яку у нього були найсмутніші уявлення. Висловлені ним сумніви С. М. Виноградський зустрів заспокійливим зауваженням, що вся "мікробіологічна мудрість" буде осягнута за роботою сама собою і до її подолання він підійде абсолютно для себе непомітно. "Не знаю, - пише С. М. Виноградський, - чи помітив він, але сам я зовсім не помітив, як вона до нього прийшла". Пізніше, у розмові з автором цих рядків він говорив, що взагалі Василь Леонідович Омелянський працював якось непомітно, нікого майже не турбував. Ця риса працювати самому, без допомоги лаборантів, препараторів і взагалі обслуговуючого персоналу збереглася у нього, так само як і у його вчителя С. М. Виноградського, на все життя, вигідно відрізняючи їх у цьому відношенні від тих початківців, молодих вчених, які не мислять наукову роботу без допомоги технічного персоналу. "Коли Омелянський увійшов у життя і в курс роботи лабораторії, - пише С. М. Виноградський, - прийшов час запропонувати йому самостійну роботу, і вибір припав на розкладання целюлози, питання важке і тоді ще зовсім темне ... Одночасно із самостійними дослідженнями йшла співпраця зі мною з питань нітрифікації, що втягнуло його у подальшу їх розробку. У питанні про засвоєння атмосферного азоту він також перейшов від співпраці до поглиблених власних досліджень".
Співпраця з С. М. Виноградським ознайомила Василя Леонідовича Омелянського з методами дослідження, блискуче розробленими його вчителем, з науковими положеннями, творцем яких був Сергій Миколайович Виноградський, і поклало початок майстерно розробленим згодом дослідженням. Питання про розкладання целюлози, за дослідження якого взявся Василь Леонідович Омелянський, має величезне значення. Целюлоза (клітковина) є основною складовою частиною стінок рослинних клітин, тобто по суті – основою всієї маси рослинного організму. Щорічно на поверхні земної кулі нагромаджується величезна кількість рослинних залишків - у ґрунті, мулі, гної, в травних каналах травоїдних тварин і т. д. З'ясування біохімічного механізму розкладання цих залишків, що складаються з целюлози, не тільки розкриває суть грандіозного кругообігу вуглецю в природі, але має і велике практичне значення в агрономії, санітарії, у ряді галузей промисловості - спиртової, молочної, текстильної і т. п. Для роботи з розкладанням целюлози була взята неорганічна середа, єдиним органічним поєднанням в якій була целюлоза. Таким середовищем виявився шведський фільтрувальний папір. Він був найбільш придатним для тієї групи мікроорганізмів, які використовують як джерело енергії саме целюлозу. Завдяки цьому виявляється можливим хімічно врахувати усі продукти, які утворюються з целюлози, що розкладається мікроорганізмами. У природних умовах розкладання целюлози рослин відбувається зазвичай на дні водойм в умовах утрудненого припливу повітря, тому досліди в лабораторії були поставлені з дотриманням умови анаеробіозу в бродильних колбах. Середа, що наповнювала колби, заражалася невеликою кількістю мулу, в якому можна було припускати розпад целюлози. Таким чином, в лабораторних умовах увага була спрямована на те, щоб дотримуватись, по можливості, найголовніших сторін тієї обстановки, в якій розпад відбувається в природі. Після декількох переносів шматочків розкладеного паперу з однієї колби в іншу було встановлено добре бродіння і відбулася майже повна очистка культур від організмів, що розвивалися разом зі збудниками бродіння целюлози, але не брали участі в цьому процесі. Виявилося, що розпад целюлози може йти двома шляхами, залежно від мікроорганізму, що розвивається: з утворенням метану, крім вуглекислоти, або водню з вуглекислотою. Таким чином, була пояснена причина появи в культурі то двох газів, то одного з них. Аналіз утворених при розпаді целюлози (паперу) рідких продуктів дав таку ясну картину ходу процесу, що ці дослідження справедливо можуть бути зразком класичних досліджень. Такими вони залишилися й донині. У вчення про кругообіг елементів дослідження розпаду целюлози внесло подання про перехід вуглецю з однієї твердої речовини в інші, газоподібні. Воно з'ясувало долю рослинних залишків, що накопичуються на поверхні землі у величезних кількостях. Воно пояснило генезис газоподібних продуктів, що виходять на земну поверхню, таких як метан. Мікроорганізми, виділені Василем Леонідовичем Омелянським, мали бути віднесені до специфічних мікробам із властивістю розкладати тільки целюлозу. Строга специфічність, яку демонстрували мікроорганізми, стала предметом подальших досліджень Омелянського, проведених як самостійно, так і спільно з С. М. Виноградським. Виявилося, що нітрифікуючи бактерії окислюють аміак і дають в кінцевому результаті селітру, але не можуть окислювати сполуки, вкрай близькі до аміаку, - аміди, іміди, що включають ту ж групу аміаку. Але безсумнівну специфічність мікробів не можна доводити до надмірного звуження цього поняття, говорив Василь Леонідович Омелянський, так як відомо, що мікроб, винищивши зазвичай бажане ним з'єднання, починає споживати утворені ним проміжні продукти розпаду. Так, оцтовокислі бактерії, окислюючи спирт до оцтової кислоти, починають через нестачу спирту спалювати оцтову кислоту до СО2. При спиртовому бродінні дріжджі, споживши для учворення спирту цукор, починають розкладати гліцерин, що є проміжним продуктом бродіння і т. д. У статті "О применении бактериологического метода при химическом исследовании" Василь Омелянський підкреслює наявність у мікробів не тільки специфічності, але й чутливості до середовища. Він показав, що мікроби, залежно від складу середовища, виділяють той чи інший ензим, реагуючи на невловимо малі кількості певних речовин. Василь Леонідович Омелянський показав, як, користуючись цим, відрізняти один від одного різні мікроби, подібні між собою. Так, він виявив, що в м'ясному середовищі з фенолфталеїном і форміатом натрію кишкова паличка пишно розвивається з бродінням і червоним фарбуванням середовища, в той час як подібна до неї тифозна паличка не виробляє бродіння і забарвлює середу в рожевий колір. Подібні відмінності між собою виявляють і інші мікроби. У роботі "Гістологічні та хімічні зміни стебел льону при пектиновому і целюлозному бродінні" (1904) Василь Леонідович Омелянський досліджував ті зміни у стеблі льону, які відбуваються в ньому при тривалій мочці, коли під впливом пектинового бродіння відбувається тільки розпад "середніх пластинок" (тобто пектинових речовин), що склеюють лубочні пучки з навколишньою тканиною і окремі волоконця між собою, не зачіпаючи при цьому останніх. Таким чином, було вперше показано, що пектинове бродіння спричиняє не розпад самого волокна, а тільки розкладання його на окремі елементарні волоконця, придатні для обробки. При дії ж целюлозних бактерій відбувається розпад, тобто руйнування самого волокна. Це дослідження стало підставою для технічної операції, так званої біологічної котонізації, що служить для обробки луб'яних волокон (льону, коноплі, кендиру) розщепленням їх на елементарні волоконця. Слідом за цим (1905) Василь Омелянський повернувся до питання, пов'язаного з його роботами над метановим розпадом целюлози, і в дослідженні "Про виділення метану в природі при біологічних процесах" наводить факти і спостереження над виділенням метану в природних умовах, підкріплюючи висновки різноманітними дослідами. Потім настав період експериментальної розробки питання про фіксацію атмосферного азоту бактеріями (1911-1916). У кількох статтях з цього питання він вирішує ряд складних і заплутаних питань з морфології і біохімізму азотофіксуючих бактерій. Результати досліджень, викладені в окремих статтях, Василь Леонідович Омелянський опублікував у монографії "Зв’язування атмосферного азоту ґрунтовими мікробами", що вийшла в світ в 1923 р. У ній встановлюється факт внутрішнього зв'язку між витратою органічної речовини і величиною фіксованого азоту, тобто "між процесами асиміляції та дезасиміляції, що одночасно розігрувалися у клітині та призводили до її гармонійному розвитку". У спеціальній критичній статті "Поширення функції зв'язування вільного азоту в рослинному царстві" він викладає думку про велике поширення функції зв'язування азоту у рослинних організмів. У період Першої світової війни і подальший період (1917-1921) Василь Леонідович Омелянський зацікавився питаннями злободенного характеру і написав низку науково-популярних статей: "Війна і хлібна криза", "Бродіння тіста та приготування хліба", "Хліб, його приготування і властивості" і брав у той час участь у роботах дослідної хлібопекарні Петрокоммуни, розробляючи програму цієї лабораторії. Він вивчає роль мікробів-газоутворювачів кислого тіста, публікуючи результати дослідження у статті "Мимовільне бродіння тіста". Хімік за освітою, він цікавиться відношеннями між хімією і бактеріологією і свої погляди на це питання викладає у статті "Мікроорганізми, як хімічні реактиви" (1924), що є розширеним викладом виданої у 1907 році статті "Про застосування бактеріологічного методу при хімічному дослідженні" . У цій статті він підкреслює значення мікроорганізмів як тонких і різноманітних, хоча й більше примхливих реактивів. Суто хімічним шляхом можна отримати ті ж продукти, що і бактеріологічним, але з великими труднощами і у вельми неповнній ступені, тоді як за участю мікробів це здійснюється легко. Достатньо на прикладі вказати на розкладання бактеріями з утворенням метану цілої низки речовин, що належать до різних класів органічних сполук: целюлоза, яєчний білок, столярний клей, шерсть, солі органічних кислот і та ін., а між тим хімічним шляхом рідкісні з цих реакцій могли бути спричинені. "Тому, - говорить Василь Омелянський, - можна бути впевненим, що бактеріальна хімія розростеться і з часом її також доведеться виділити в самостійний розділ хімії, як це зроблено з хімією фізіологічною, агрономічною, технічною та ін. Володіючи самостійною методикою, відмінною від хімічної, вона навіть має на це більше прав, ніж інші розділи хімії".
Сказаним далеко не вичерпується наукова діяльність Василя Леонідовича Омелянського. У різні періоди свого життя він пише статті "Про отримання лимонної кислоти з цукру", "Кефір", "Кумис", публікує "Бактеріологічне дослідження мулу озер Біле і Коломиї", "До фізіології Photobacterim italicum" та інші. Наукові статті його друкуються в російських та іноземних журналах, у тому числі у виданнях Паризької Академії наук. Останньою його роботою було дослідження "Роль мікробів у вивітрюванні гірських порід". Його це питання дуже цікавило; він відшукував матеріали, ставив досліди і давав теми з цього питання своїм співробітникам. Частково це було спричинено його зв'язком з Інститутом сільськогосподарської мікробіології. Всі дослідження Василь Леонідович Омелянський робив на основі точного експерименту, користуючись простими синтетичними середовищами, застосовуючи хімічний аналіз середовища і враховуючи всі зміни, що відбуваються в ній під впливом мікроорганізмів. Дотримання цих умов надавало дослідженням Василя Омелянського виняткову точність, висновки його не зустрічали заперечень і міцно увійшли в науку. Будучи чудовим стилістом і майстерно володіючи стилем, Омелянський не любив, проте, виступати публічно. Кожен такий виступ був для нього болісним. Коли він був неминучим, Василь Леонідович старанно готувався, добирав матеріал і складав доповідь, яку і зачитував. Матеріал, використаний в його лекціях, ретельно оброблений, увійшов підручника "Основи мікробіології", перше видання якого вийшло в 1909 р. Відтоді воно витримало вже 9 видань і є зараз зразком того, чим має бути підручник. Ним зачитується кожний, хто бажає ознайомитися з мікробіологією. Підручник цей відрізняється стислістю і ясністю викладу. Він пройнятий ідеєю про найважливіший значенні мікроорганізмів у кругообігу речовин у природі і їх специфічності. Працюючи з початку своєї наукової діяльності до її кінця в Інституті експериментальної медицини, Василь Леонідович Омелянський визнав за необхідне у своєму підручнику торкнутися питань медичної мікробіології та виклав їх із властивою йому майстерністю. Хоча вчений і запевняв усіх, що він не педагог, але насправді в його лабораторії не припиняли працювати практиканти, які під його керівництвом спеціалізувалися у вивченні мікробіології. "Практичний посібник з мікробіології" Василя Леонідовича Омелянського був першим виданим російською мовою посібником з методики досліджень у галузі загальної мікробіології. Він було присвячений молодим мікробіологам. Василь Леонідович Омелянський з живою цікавістю стежив за літературою та мистецтвом, не пропускав, при нагоді, концертів і виставок, часто його можна було застати за читанням то Гейне, яким він особливо захоплювався, то віршів Блока. Знаючи безліч віршів напам'ять, він у розмові або суперечці цитував з них цілі строфи. У всій його зовнішності і манерах можна було побачити українця; він любив гумор, нешкідливу гостроту, що супроводжувалися лукавою посмішкою. Любитель шахової гри, він намагався не пропускати публічних шахових турнірів. У 1905 році він брав участь у Всеросійському турнірі. Омелянський був одним із найсильніших шахістів, він є автором багатьох шахових композицій.
У 1912 р. Сергій Миколайович Виноградський вийшов зі складу Інституту експериментальної медицини і за його вказівкою завідуючим відділом мікробіології був обраний Василь Леонідович Омелянський, до того, під час хвороби С. М. Виноградського, вже виконував з 1906 р. ці обов'язки. Наукові заслуги Омелянського були визнані Петербурзьким університетом, який присудив йому ступінь доктора ботаніки без захисту дисертації (1917). Ще раніше (1909 р.) він був обраний членом-кореспондентом Туринської медичної академії. У 1916 р. він був обраний членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук, а в 1923 р. - її дійсним членом. Крім того, Василь Леонідович Омелянський був обраний членом-кореспондентом Ломбардської Академії наук, Американського товариства бактеріологів і почесним членом низки наукових товариств. Значення його як наукового діяча не обмежується роботами і статтями з мікробіології. Він писав про різноманітні питання, які цікавили у той час широкі кола. Так, у зв'язку з поїздкою І. І. Мечникова до Л. М. Толстого, він пише статтю "Мечников і Толстой" - про побачення і бесіди цих двох видатних людей; цікавлячись розвитком наукової думки, друкує "Творчість Пастера" і книжку "Луї Пастер"; публікує нарис, присвячений життєпису і роботам Виноградського, -" С. М. Виноградський з нагоди його 70-річчя "; цікавлячись історією науки, він випускає нариси: "Шляхи розвитку мікробіології в Росії", "Ілля Ілліч Мечников", "Розвиток природознавства в Росії в останній чверті XIX століття" з короткими характеристиками російських діячів науки цього періоду. Після відходу С. М. Виноградського з Інституту експериментальної медицини В.Л. Омелянський бере на себе редагування журналу Інституту "Архів біологічних наук". Крім того, він редагує "Успіхи біологічної хімії" і разом з Д.К. Заболотним збірник "Чума на південному сході СРСР". Значення Василя Леонідовича Омелянського не тільки для нас, його співвітчизників, але і в світовій науці велике і збережеться на довгі роки. Ім'я його тісно пов'язане з розвитком мікробіології і займає почесне місце в історії природознавства. З повним правом на засіданні, присвяченому пам'яті цього видатного вченого, який помер 21 квітня 1928 року в Гаграх (тепер Гагра), радянський біохімік професор Салазкін міг сказати: "Все наукове життя Василя Леонідовича, так, мабуть, все його життя пройшло в Інституті експериментальної медицини. Видатні роботи С. М. Виноградського і В. Л. Омелянського багато сприяли створенню світової слави Інституту. Смерть позбавила Інститут не тільки видатного вченого, не тільки діяльного учасника всього життя Інституту, але й незамінного, рідкісного за своїми якостями, у своїй душевній красі людини ..."

Головні праці В. Л. Омелянського:

К вопросу о влиянии разбавления на скорость химических реакций, "Журнал Рус. физ.-хим. общ.", 1892, октябрь; О водородном брожении целлюлозы, "Архив биол. наук", 1899, т. VII, в. 5; О выделении метана в природе при биологических процессах, там же, 1905, т. XII, в. 2; Гистологические и химические изменения стеблей льна при пектиновом и целлюлозном брожении, "Centr. f. Bakt.", 1904, т. XII, 2; О применении бактериологического метода при химическом исследовании, "Журнал Рус. физ.-хим. общ.", 1907; О распространении функции связывания свободного азота в растительном царстве, "Микробиология", 1916, т. 3; Бактериологическое исследование ила озёр "Белое" и "Коломно" там же, 1918, т. 4, в. 3; Связывание атмосферного азота почвенными микробами (монография), Пг., 1923; Микроорганизмы, как химические реактивы, М., 1924; Практическое руководство по микробиологии, 1922; Основы микробиологии (9 изд.), Л., 1941; Краткий курс общей и почвенной микробиологии, М.-Л., 1929; И. И. Мечников, его жизнь и труды, 1917; Очерки по микробиологии, 1921; Луи Пастер, 1921; Хлеб, его приготовление и свойства (2 изд.), 1924; Мечников и Толстой, "Природа", 1926, № 7-8; Пути развития микробиологии в России, "Труды VIII съезда бактериологов", 1925; Развитие естествознания в России в последней четверти XIX в., "История России в XIX в.", 1910, т. 10. 

Популярні публікації