Лев Зіновійович Копелев (іноді Копєлєв) - критик, письменник, літературознавець (германіст), дисидент і правозахисник. Чоловік письменниці Раїси Орлової.
Народився Лев Зіновійович Копелев 9 квітня 1912 року в Києві у родині агронома. Вдома з дитинства вивчав німецьку мову. У 1926 році його родина переїхала до Харкова. За переконаннями був ідеалістом-комуністом. Вперше був заарештований у березні 1929 року за співчуття до «бухарінсько-троцькістської опозиції» і провів 10 днів у в'язниці.
Пізніше Лев Копелев працював редактором радіоновин на локомотивному заводі. У 1932 році, будучи одним з «тридцятитисячників», на власні очі спостерігав за роботою НКВД з ліквідації куркульства. Ці спостереження взяв за основу своєї книги мемуарів «І створив собі кумира».
У 1933 році Копелев вступив до Харківського університету, а у 1935 перевівся до Московського інституту іноземних мов (факультет німецької мови). Навчаючись у Харківському університеті, написав свої перші статті російською та українською мовами, деякі з них були опубліковані в газеті «Комсомольская правда». З 1938 року викладав у Московському інституті філософії, літератури та історії. У Москві встановив дружні відносини з німецькими емігрантами-комуністами.
У 1941 записався добровольцем до Червоної армії. Завдяки своєму знанню німецької мови служив пропагандистом і перекладачем.
Коли в 1945 Радянська армія увійшла до Східної Пруссії, Лев Копелев був заарештований за різко критичні відгуки про насильство над німецьким цивільним населенням. У березні 1945 року був представлений до ордену Вітчизняної війни першого ступеня, а вже у квітні він був заарештований і засуджений до 10 років ув'язнення за пропаганду «буржуазного гуманізму» і за «співчуття до супротивника». Опинився Копелев у "шарашці", тобто у закритій лабораторії, що здійснювала наукові досліди під керівництвом комуністичних спецслужб. У «шарашці» Марфіно зустрівся з Олександром Солженіциним, став прототипом Рубіна в його книзі «В круге первом». Сам Солженіцин описав його так: "В миру он был филолог-германист, разговаривал на безупречном современном Hochdeutsch, обращался при надобности к наречиям средне-, древне- и верхнегерманским. Всех немцев, когда-либо подписывавших свои имена в печати, он без напряжения вспоминал как личных знакомых. О маленьких городках на Рейне рассказывал так, как если б хаживал не раз их умытыми тенистыми улочками. А побывал он - только в Пруссии, и то с фронтом".
Звільнений у 1954 році, реабілітований у 1956. Все ще зберігаючи оптимізм, він відновився у КПРС.
У 1957-1969 рр. викладав у Московському поліграфічному інституті та Інституті історії мистецтв. З 1966 року Лев Копелев бере активну участь у правозахисному русі. У 1968 році виключений з КПРС і Спілки письменників, звільнений з роботи за підписання протестних листів проти переслідування дисидентів, а також за критику радянського вторгнення до Чехословаччини. Почав поширювати свої книги через самвидав. У 1977 році йому було заборонено викладати і публікуватися.
В одному зі своїх останніх інтерв'ю Лев Копелев розповів про свою партійну "одіссею": "Мене виключили перед арештом у 1945 і відновили у 1956 році. В Сталіна я тоді вже не вірив, а в Леніна вірив. Вірив Марксу, Енгельсу, вірив Плеханову. Вдруге мене виключили, коли я виступав проти неправедних судів над Бродським, Синявським і Даніелєм, над Гінзбургом і Галансковим та ін. "Соломинами, які зламали спину верблюду", стала моя стаття "Чи можлива реабілітація Сталіна?", надрукована у лютому 1967-го в австрійському комуністичному журналі, та мій виступ проти сталінців на партзборах у Спілці письменників у березні 1968-го. Тоді я сказав, що Сталін та Гітлер - споріднені явища і реабілітація Сталіна рівноцінна реабілітації Гітлера. Мене викликали в МК партії і вимагали негайно зректися цієї заяви. Я, звичайно, відмовився і став готуватися до партзборів. Та їх не скликали. Виключили мене з бюро райкому. До райкому я не пішов і написав, що чинив так, як мав за обов'язок чинити комуніст і громадянин. Я знаю про те, що відбудеться і можу передбачити перебіг подій. Після цього, рішенням директора Інституту історії мистецтв мене звільнили з роботи, що було проти правил. Згідно зі статутом інституту, старшого наукового співробітника могла звільнити тільки вчена рада. Проти цього звільнення я заперечував, звичайно, марно. Тоді ж мене хотіли виключити і зі Спілки письменників. Але не виключили, завдяки великій статті Генріха Бьолля "Промова на захист друзів", яку передавали по радіо та надрукували в газеті "Die Zeit". У ній Бьолль вступався за художника Бориса Біргера і за мене. Бориса не позбавили майстерні, а мене не виключили зі Спілки й винесли сувору догану. Терпіли мене у Спілці до 1977 року. Щоправда, уже ніде не друкували. Та я став друкуватися за кордоном".
Займаючись історичними дослідженнями російсько-німецьких культурних зв'язків, підтримував контакти з низкою німецьких вузів. Протягом багатьох років товаришував із відомим німецьким письменником Зігфрідом Ленцем. У січні 1980 року під час дослідницької поїздки до Західної Німеччини Лев Копелев разом зі своєю дружиною був позбавлений радянського громадянства. У стандартних текстах, які вони отримали з радянського посольства, їм пояснювали, що їх покарано "за поведение, недостойное советских граждан". З 1981 року - професор Вуппертальского університету. Пізніше - почесний доктор філософії Кельнського університету. У 1990 році Михайло Горбачов відновив йому радянське громадянство.
Помер Лев Зиновійович Копелев 18 червня 1997 року в Кельні.
