четвер, 12 лютого 2015 р.

Владислав Шпільман

Владислав Шпільман
Владислав Шпільман
Владислав Шпільман (польськ. Władysław Szpílman; рос. Владислав Шпильман; вимовляється як Влади́слав Шпі́льман; 5 грудня 1911 – 6 липня 2000) — польський піаніст і композитор.
Владислав Шпільман народився 5 грудня 1911 року в польському місті Сосновець у єврейській родині Самуїла і Едуарди Шпільман. У нього був брат Генрик і дві сестри – Регіна та Галина. Закінчив Музичний Університет імені Фредеріка Шопена під керівництвом Олександра Міхаловського. У 1931 році він виграв стипендію в Берлінську музичну академію: клас фортепіано Артура Шнабеля і клас композиції Франца Шрекера. У 1933 році після приходу до влади нацистів повернувся до Польщі і працював на варшавському радіо. До 1939 року займався створенням симфонічної музики та музики до фільмів. Перед самою війною він виступав з концертами разом з такими всесвітньо відомими скрипалями, як Роман Тотенберг, Броніслав Гімпель, Генрик Шерінг та Іда Хендель.
Після того як у 1939 році Німеччина окупувала Польщу, сім'я Шпільманів у 1940 рпинилася у Варшавському гетто (їх будинок знаходився на одній з вулиць, відданих під гетто, тому, на відміну від інших, їм переїжджати не довелося). 16 серпня 1942 року родина пройшла відбір, після якого Владислава, його батьків та Регіну визнали непрацездатними і вони підлягали відправці до концтабору Треблінка. 19 серпня вони вирушили на Перевалочний пункт (у своїх щоденниках Владислав Шпільман називає його німецькою Umschlagplatz). Коли Генрик і Галина дізналися про це, вони приєдналися до них, незважаючи на те, що обидва ще не підлягали відправці. Під час завантаження в поїзд один з єврейських поліцейських Іцхак Хеллер, який був знайомим Шпільманів, виштовхнув Владислава з натовпу, відокремивши від сім'ї. Батьків, сестер і брата він більше не побачив. Після цього Владислав працював будівельником і дивом кілька разів уникнув смерті під час чергових відборів. Коли депортація решти євреїв знову посилилася, Шпільман, не витримавши, в лютому 1943 втік з гетто і аж до Варшавського Повстання поневірявся по знайомих з Польського Радіо (в їх числі були Анджей Богуцький з дружиною Яніною), які ховали його в різних квартирах. Його останнім укриттям стала квартира в центрі міста – якраз там, де все було заселено гестапівцями. Незважаючи на прохання друзів перечекати Повстання в підвалі будинку, Шпільман більшу частину цього часу відсиджувався в квартирі і в разі небезпеки ховався на горищі. 12 серпня будинок підпалили і Шпільман, під загрозою задухи, спробував отруїтися припасеним заздалегідь снодійним, але залишився живим. Після придушення повстання він залишився фактично одним з небагатьох варшав'ян в центрі міста. Ховався від гестапівців в розташованому по сусідству госпіталі та інших зруйнованих будинках і від недоїдання мало не помер. Нарешті, в листопаді він сховався в будівлі, де його знайшов німецький офіцер Вільгельм Хозенфельд, оскільки в цій будівлі збиралися розташувати німецький штаб оборони Варшави. Він заховав Шпільмана на спеціальній антресолі під дахом і аж до повного відступу німців з Варшави потайки носив йому провіант.
Після закінчення війни протягом 20 років Владислав Шпільман працював на варшавському радіо, продовжував виступати як піаніст-виконавець. Написав нові симфонічні твори, а також близько тисячі пісень. Серед них «Дощ», «Цих років ніхто не поверне», «Немає щастя без кохання», «Не вірю пісні», «Червоний автобус», «Тиха ніч», «Час прийде», «Завтра буде хороший день». Він склав більше п'ятдесяти пісень для дітей, музику до багатьох радіопостановок і фільмів, а також позивні Польської кінохроніки. Разом з Броніславом Гімпелем і Тадеушем Вронським вони створили «Варшавський квінтет», давши більше двох тисяч концертів у різних країнах.
Після війни Владислав Шпільман писав мемуари, засновані на спогадах про пережите ним під час війни. У літературній обробці Єжи Вальдорффа під назвою «Загибель міста» вони були видані 1946 року в Польщі. За цією книгою був поставлений фільм режисера Романа Поланскі «Піаніст» (2002). У 1998 році вийшло перевидання – «Піаніст: надзвичайна і справжня історія про виживання однієї людини у Варшаві 1939–1945». Це видання було перекладено на 38 мов світу.
У 1950 році Владислав Шпільман одружився з Галиною Шпільман. У шлюбі народилося двоє синів: Кшиштоф і Анджей, який згодом став відомим музикантом.
Помер Владислав Шпільман 6 липня 2000 року, похований у Варшаві на військовому цвинтарі Повонзки (не плутати з іншим, найстарішим цвинтарем Варшави „Старі Повонзки”).

Популярні публікації